A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Новобузька громада
Миколаївська область, Новобузький район

Історична довідка про населені пункти Новобузької громади

Історична довідка про населені пункти,  що входять до Новобузької ОТГ.

Новий Буг  (попередні назви Куца Балка, Семенівка, Новопавлівка) — місто районного підпорядкування. На території сучасного Нового Бугу знайдено залишки поселень доби неоліту і пізньої бронзи та скіфські по­ховання (VI століття до н.е.).

 У другій половині XVIII ст.(1772 рік) тут стояв укріплений зимівник запо­різького козака-січовика Якима Орлюка на прізвище Куций. Він був досить високо зросту, але козаки жартома прозвали його «куций». Зимівник, тобто хутір козака Якоба Куцого, одержав офіційну назву — балка Куцого. Поселення по­чали називати Куца Балка.

Кінець XVIII — початок XIX століть. Виникає при Куцій Балці кілька хуторів, що їх заснували втікачі від поміщиків з Полтавської, Чернігівської, Курської гу­берній та Молдови. Серед них були й насильно переселені селяни. В 1798 році це місце значилось  на карті адміністративного поділу півдня Російської імперії як ділянка казенної землі за №190, де було нанесено поселення Куца Балка.

З 1803 до 1810 року всі хутори мали загальну назву — Семенівка, за іменем одного з фундаторів Семена Довбні.

1810 рік — селянин з села Петрівки Олександрійського повіту Херсонської губернії Павло Тріска разом із 119 се­лянами дістав дозвіл оселити­ся в цій балці й вони одержали 23 тисячі десятин угідь, їхнє поселення дістало назву Новопавлівка, за іменем Павла Тріски.

1818 рік. Новопавлівка одержала ще грунти, мала їх 37 тисяч десятин. Тоді з’явилися перші уланські по­сти.

1828 рік. Новопавлівку пе­редано Бузькій Уланській дивізії, село отримало статус військового поселення.

2 квітня 1832 року Ново­павлівку перейменовано на Новий Буг. Це обумовилося тим, що в селі розквартиру­вався Уланський полк Бузької дивізії.

Царський указ від 2 квітня 1832 року гласить:

„Государь император височайше повеліти зволив посе­лення, зайняті полковими шта­бами, іменувати надалів Окрузі Четвертої Улансь­кої дивізії:с. Новопавлівка — с. Новий Буг, с. Федорівка — с. Нова Одеса".

Указ підписав генерал-ад'ютант Клейміхель.

Ця дата вважається офіційною датою заснування Нового Бугу.

Проте, як свідчать архівні документи, місцевість, де нині Новий Буг, позначалася на карті адміністративного поділу Російської імперії як ділянка казеної землі, де тоді існувало поселення Якоба Ку­цого. Згодом це поселення, на­зивалося Семенівкою, а потім Новопавлівкою. Отже, роком заснування Нового Бугу тре­ба вважати 1772 рік.

Будівництво у 70-х роках XIX ст. залізниці Знам'янка-Миколаїв та залізнич­ної станції Новий Буг сприяло економічному розвитку містечка. На початку XX ст. в містечку мешкало 18 тис. чол. Після поразки революції 1905-1907 р.р. ста­новище трудящих містечка ще більше погіршилося. Згідно з подвірними списками Херсон­ської повітової землевпорядної комісії у 1907 р. новобузька сільська община складалася з 1942 господарств. У 1911 р. з міста виїхало 20 сімей.

У березні 1923 р. Новий Буг став центром району. На той час у місті проживало 16500 жителів. До складу району ввійшли території Новобузької, Антонівської, Полтавської, Новополтавської, Новопавлівської, Явкинської, Єфінгарської, Горожанської волостей. В районі було 65 населених пунктів і 20 сільських рад. Найбільшими були Полтавська (Полтавка, нині місто Баштанка) – 7265 душ, Новосільська – 5690 душ і Явкинська – 4815 душ. У 1926-1927 р.р. побудовано нову олійню, коноплезавод, реконструйовано маслозавод. У  1925-у вприміщенні колишньої семінарії відкрилася сільсько­господарська агропрофшкола, де навчалося 57 чол.

 У вересні 1937 р. Новий Буг став селищем міського типу. 13 серпня 1941 р. фашисти наблизилися до селища. 14 серп­ня 1941-го загарбники вдерлися в Новий Буг. 8 березня 1944 р. частини кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І.О. Плієва 3-го Українського фронту ви­зволили селище від окупантів. На багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни воювали по­над 2 тис. новобужан, 227 з них загинули. На час визволення від окупантів у місті залишилося всього 9,5 тис. жителів.

Рік у рік досягали успіхів  підприємства міста. У 1951 р. райпромкомбінат виконав виробниче завдання на 150%. У 1959 р. став до ладу новий цегельно-черепичний завод «Міжколгоспбуду». Успішно працював маслозавод, продукція якого надходила у всі кінці краї­ни і на експорт. На початку 60-х років XX ст. став до ладу новий овочево-консервний завод, дещо пізніше — хлібозавод.

У 1962 р. Новий Буг відне­сено до категорії міст районного підпорядкування. Завершується будівництво кількох великих ставків, які згодом заповнили проточною водою з Софіївського водосховища. У1967 р. збудовано автовокзал. Із липня 1959 р. місто одержало електроенергію від Каховської ГЕС. У тому ж році відкрився новий універмаг. У 1965 р. розпочали роботу готель на 80 місць, ресторан. На по­чатку 1966 р. відкрито пологове відділення. У 1960 р. відчинив двері районний будинок культури, споруджений методом народної будови. У кінці 50-х р.р. XX ст. був реконструйований кінотеатр, де стали демонструвати широкое­кранні фільми. В 1967 р. відкрито новий кінотеатр «Жовтень» на 400 місць. Дві районні бібліотеки із загальним фондом понад 71 тис. книг обслуговували більше 3,5 тис. дорослих читачів та близько 2,3 тис. дітей. У 1971 р. на кожну тисячу чоловік у місті передплачувалося 1480 примірників газет і журналів. У1966 р. Новий Буг зайняв перше місце в області по передплаті й був представлений широким показом на ВДНГ в Москві. На сьогоднішній день проживає 15600 чол. Площа 12 кв.км.          

         

 

Селище Станційне  (Жовтневе). З історичних  джерел відомо, що 16 серпня 1873 року вступила в дію ділянка залізниці «Знамянка - Миколаїв».  Міське земство скористалося нагодою і в кількох кілометрах від міста  було споруджено залізничну станцію. В 1891 році з’явилася  станція Новий  Буг. Щоб з’єднати станцію з містом  з 1897 по 1900 роки було прокладено бруківку  довжиною понад 5 км. У 1903 році стали до ладу вокзал і товарна станція.

 Під час Великої Вітчизняної війни партизанські загони пускали під уклін німецькі ешелони на відрізку Новий Буг-Новополтавка. Визволення міста у березні 1944 р. теж почалося із залізничної станції, в тил якої зайшли розвідники з кінно-механізованої групи  Плієва на чолі з капітаном  Козловим. На світанку  8 березня плієвці штурмували станцію, в паніці німці відступали. Першим проскочив станцію і попрямував у місто танк  гвардії молодшого лейтенанта Б.Гребеннікова, який загинув смертю хоробрих.

            На території залізничної станції в минулі роки працювало багато підприємств: Новобузький комбінат хлібопродуктів (засновано в 1936р.), райсільгосптехніка (засновано 1961 р.; зараз «Зоря Новобужжя»), коноплезавод, пізніше переустаткований у  філію Миколаївської взуттєвої фабрики, Новобузька міжрайбаза, Новобузька транспортна контора облспоживспілки та ін. Та змінилися часи, все залишилося в минулому. Селище Станційне газифіковано. Тут проживає 1366 осіб, діє школа, ФАП, дитячий садок, філія районної бібліотеки. Отримало назву Жовтневе у 1977 році з нагоди 60-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Перейменовано в Станційне  згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»

На початку 20 століття внаслідок впровадження столипінської реформи заможні селяни отримали можливість переселятися на «отруби». Таким чином навколо Нового Бугу виникли нові  виселки та хутори : Загальна Користь, Петрівка, Новосілля, Добра Воля. Взагалі 69 заможних селян , які вийшли на «отруби», отримали в обробіток 1640 десятин землі.

 

Загальна Користь .  Лежить на півночі Миколаївщини в межах міської ради Нового Буга. В селі на площі  0,81 км² проживає 307 мешканці.  В 1938 році радгосп «Красна Баштанка» очолив Михайло Федорович Терехів, який багато зробив для розвитку господарства. На його честь село було перейменовано в Терехове.

    

   Село Загальна Користь розкинулося в степовій балці (на висоті, близько 93 метри над рівнем моря), сформованої потоком-річечкою, яка бере свої початки в 1 кілометрі вище. Село розташоване неподалік від містечка  Новий Буг в 5 кілометрах на південий схід від його центру.

    Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців села працюють на своїх селянських господарствах, а також мають можливість працювати на підприємствах міста Новий Буг.     Посеред села розкинувся каскад з рукотворних озер, які живляться талими водами та місцевим потічком (який є пересихаючим в спекотну пору року). Через східні околиці села, проходить залізнична колія Одеської залізниці.

 

Петрівка  приміський населений пункт. Заснований у 1910 році. В зелені степовій балці  побудував свій маєток Петро Саєнко. Тож і назвали поселення, недовго думаючи, Петрівкою.

 Петрівка розташоване на півночі Миколаївщини в степовій балці (на висоті, близько 90 метрів над рівнем моря), сформованої потоком-річечкою, яка бере свої початки в 5 кілометрах вище... Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців села працюють на своїх селянських господарствах, а також мають можливість працювати в місті.  

Довкола села розкинувся каскад з рукотворних озер, які живляться талими водами та місцевим потічком (який є пересихаючим в спекотну пору року). Неподалік села, в кілометрі на захід, проходить національна автомобільна магістраль — Н11  (Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Миколаїв), а зі сходу села, в 2 кілометрах, проходить залізнича колія Одеської залізниці

Село одне із перших в районі було газифіковано.  В минулому столітті  була розбудована вся необхідна соціальна структура: школа, дитсадок, клуб, ФАП, магазини. Село заасфальтовано. Населення 291 особа. Площа 67 га.   

 

Новосілля лежить на півночі Миколаївщини в межах міської ради Нового Буга. Засновано  в 1910 році.В селі на площі 0,69 км² проживає 234 мешканці. Село розташоване на межі з Кіровоградською областю.

   Село Новосілля розкинулося на степовому пагорбі (на висоті, близько 105 метрів над рівнем моря) - найвища точка району.                      
    Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців села працюють на своїх селянських господарствах, а також мають можливість працювати
в місті Новий Буг і на залізничній станції Новий Буг. Неподалік села проходить національна автомобільна магістраль — Н11 (Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Миколаїв).

 

Добра Воля Лежить на півночі Миколаївщини в межах міської ради Нового Буга. Засновано  в 1910 році. В селі на площі  0,28 км² проживає 110 мешканців.   Село Добра Воля розкинулося в степовій балці (на висоті, близько 76 метрів над рівнем моря), сформованої потоком-річечкою, яка бере свої початки в 5 кілометрах вище. Село розташоване неподалік від Нового Бугу в 6 кілометрах від його центру.    Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців села працюють на своїх селянських господарствах, а також мають можливість працювати на підприємствах міста Новий Буг. Неподалік села проходить національна автомобільна магістраль Н11  (Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Миколаїв).    

 

Новомихайлівка  Населення становить 287 осіб. Розташоване за 25 км на схід від районного центру міста  Новий Буг та за 10 км. від залізничної станції Добровольський роз'їзд на лінії  Миколаїв - Сортувальний — Долинське. За архівними даними село засноване у 1888 році. Історія назви має дві версії: за однією – назва села походить від імені першого поселенця – Михайла, а за іншою – тут жив поміщик на прізвище Михайлівський. Першими поселенцями були пастухи-кочівники, що пасли панську худобу. Зараз у Новомихайлівці працює школа,  будинок культури, бібліотека, два магазини. Землі обробляються приватними підприємцями.

            Новодмитрівка.  Населення 429 чол. Площа  162 га. Село засноване  звільненими внаслідок реформи 1861 року селянами. У 1878-1879 роках декілька господарів з Харьківщини захотіли спробувати себе в чужім краю. Почали обживатися серед голого степу, а поселення назвали за ім’ям найстаршого – Дмитра. Спочатку в ньому стояло три хати.

Існує легенда, що  свого часу гетьман Мазепа утікав через наш край в Бесарабію, рятуючись від люті Петра Першого і ночував в балчастому терновищі біля Новодмитрівки. Тепер тут розкинувся рукотворний Чабанський ліс, насаджений у 1860-1870 роках. Історичні факти свідчать, що утворився він за безпосередньою участю професора О.О. Ізмаїльського. У ті далекі часи поблизу невеличкого села Чабанка почали закладати великі і малі насадження. Сьогодні це один із чотирьох об’єктів природно-заповідного фонду Новобужжя. Ростуть тут переважно дуби. Мешканцями лісу в основному були чабани, які випасали навкруги величезні отари овець. Звідси й пішла назва урочища «Чабанка», яке сьогодні займає площу більше 500 га.

Унікальною архітектурною пам’яткою села є церква, збудована у 1911 році на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського.

            Село має розгалужену інфраструктуру : школу, клуб, бібліотеку, відремонтований дитячий садок, ФАП,  магазини.  

 

                Анастасівка має населення 156 чол. Засновано в 1856 році.Назва села пов’язана з прізвищем пана Мазуряки, який колись жив тут. Згодом він виїхав, а  хутір залишився і дістав назву Мазурякіно. Пам'ять про поміщика залишилася добра. Згодом хутір почали іменувати Анастасівка на честь вродливої  доньки поміщика. Проте ця назва офіційна, а в народі вже більше століття його називають Мазурякіно.      Завдяки близькості Чабанськго лісу тут під час війни активно діяли партизанські загони. Один із них очолив житель села студент Георгій Мороз. До складу групи ввійшли його батько Герасим, батькові брати Василь, Віктор, Сергій, Микола Олійник, Дмитро Лукашов, Сергій Ханигін. Група швидко поповнювалась, її діяльність ставала відчутнішою. При допомозі народних месників був пущений під підкіс поїзд з фашистськими солдатами, які їхали на фронт. В селі почали зникати німці та поліцаї. В Анастасіївку був викликаний каральний загін. Тричі прочісували ліс, але нічого не знайшли. Підпільники встановили тісний зв'язок з партизанським загоном Сєднєва, який діяв в сусідній Казанці, отримали від них приймач та радіо. Постійно випускались листівки, написані на листках учнівських зошитів з повідомленням про події на фронті. Члени групи врятували життя збитому радянському льотчикові Василю Костянтиновичу Димитрову, який став активним членом групи. В групу під виглядом лейтенанта радянських військ ввійшов зрадник, якого командир зустрів у лісі. В ніч на 5 лютого почались облави. 6 березня 1943 року після жорстоких катувань був розстріляний командир загону Георгій Мороз та його батько. Інші члени деякий час знаходились в концтаборі в селі Грейгорово, а потім вивезені в концтабір Освенцім, де і загинули в печах крематорію. Живим залишився тільки льотчик Димитров.

 

            Григорівка.  Тут проживає 158 чол. Засноване в 1861 році. Ще в дореволюційні часи землі між Новодмитрівкою та Анастасіївкою належали графу Олександру Ушакову. І зараз зберігся його лісок площею 2 га біля Анастасівки з боку Нового Бугу. А село Григорівка назвали в честь родича графа – Григорія, якому також належали тут землі.

  

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь