Історичний шлях міста

На території нинішнього Нового Бугу виявлені залишки поселень епохи неоліту і пізньої бронзи (V—II тисячоліття до н. е.). Досліджені скіфські поховання (VI ст. до н. е.).

У середині XVIII ст. тут містився зимівник запорізького козака А. Куцого (звідси первинна назва поселення — Куца Балка). На рубежі XVIII—XIX ст. уподовж Куцої Балки виникло декілька хуторів, заснованих переселенцями з ПолтавщиниЧернігівщини, з Курської губерніїБессарабії. Хутори поступово злилися з селом Куца Балка, яке стало називатися по імені одного з поселенців Семенівною. У 1810 р. біля цього села оселилися заможний господар Павло Тріска з села Петрівок Олександрійського повіту Херсонської губернії і 119 чоловік — вихідців з Полтавської губернії. Новоутворене поселення об'єдналося з Семенівною і отримало найменування Новопавлівка.

До 1795 року село входило до складу Катеринославського намісництва, в 1795 р. — Вознесенської, з кінця 1796 р. — Новоросійською, з 1802 р. — Херсонського повіту Миколаївської (з 1803 р. — Херсонською) губерній. У 1815 р. тут вже проживало 2088 чоловік. У 20-ті роки XIX ст. Новопавлівка стала волосним центром.

З утворенням військових поселень село в 1828 р. було віднесене до Бузької уланської дивізії, а з 1832 р. дістало назву Новий Буг. Тут розміщувався 3-й уланський полк. У 1840 р. сюди переселили багато селян з Київської і Подільської губерній, яких також перетворили на військових поселенців. Постійна військова муштра, роботи на казну, будівництво доріг, мостів, казарм не давали поселенцям можливості займатися своїм господарством. У 1847 році у Новому Бузі налічувалися 643 двори, розміщувалися волосне управління, полковий цейхгауз, декілька казарм, манеж, військові стайні, хлібні магазини, школа сурмачів і кантоністів, шпиталь.

У 1857 р. військові поселення були ліквідовані, а жителі Нового Бугу (2557 чоловік), переведені на положення державних селян, отримали по 9,25 десятини землі. Інша земля була віддана в приватне володіння офіцерам-дворянам, що заснували тут свої маєтки.

Вже в першій половині XIX ст. в селі налічувалося більше 70 млинів і маслоробень, де застосовувалася наймана праця. Щорічно навесні і осінню проводилися великі ярмарки.

Зі статусом міста

З 1860 року Новий Буг (у той час тут в 787 дворах проживала 5381 людина) був віднесений до розряду містечок.

Згідно із законом від 24 листопада 1866 р. про поземельне облаштування державних селян жителі Нового Бугу зберегли за собою усі землі, що перебували в їхньому користуванні. За ними закріпили 22 тис. десятини орної землі і сінокосів. За цю землю селяни повинні були платити державну оброчну подать. У 1886 р. їх переклали на обов'язковий викуп. Викупні платежі перевищували оброчну подать на 45 відсотків.

У кінці XIX ст. тут налічувалося 86 дрібних кустарних підприємств. Були 33 хлібних комори, торгували 52 крамниці, в тому числі 7 винних і пивних. Щотижня проводилися великі базари, близько п'яти раз на рік — ярмарки. Діяли місцеве відділення Державного банку і кредитне товариство.

Після поразки революції 1905—1907 рр. положення трудящих містечка ще більше погіршало. Згідно з подвірними списками Херсонської повітової землевпоряджувальної комісії в 1907 р. новобузька сільська громада складалася з 1942 господарств. За нею було закріплено 25 тис. десятини землі. Члени общини мали понад 4,2 тис. коней, 80 волів, 2144 корови.

Помітний слід в історії Нового Буга залишила столипінська аграрна реформа.

Напередодні першої світової війни в Новому Бузі налічувалося 18 тис. жителів. Основну масу населення становили селяни. Окрім тих, що діяли тут 86 дрібних кустарних підприємств, в 1902—1903 рр. побудовані 2 парові млини, в 1911 р. — цегельно-черепичний завод. На усіх цих підприємствах було зайнято понад 100 найманих робітників. Вантажообіг Новобузької залізничної станції на початку XX ст. досяг 4 млн пудів хліба. У містечку працювали друкарня, готель, фотоательє. Населення фактично не отримувало кваліфікованої медичної допомоги.

З 1867 р. на усю волость діяв один фельдшерський пункт, лише в 1880 р. була відкрита лікарня на 10 ліжок.

У 1859 р. в Новому Бузі почала працювати перша прихідська школа. Через три роки її перетворили в двокласну міністерську школу з недільними курсами для дорослих, в 1875 р. в ній навчалися 111 хлопчиків і 7 дівчаток. У 1872 р. земство відкрило в містечку ремісниче училище з шевським і столярним відділеннями. На початку XX ст. в містечку діяли вже 4 земських і 3 церковноприхідських школи на 400 місць. У 1911 р. кількість учнів в них зросло до 850, але і тоді навчанням було охоплено лише 40 відсотків дітей шкільного віку.

У 1874 р. відкрилася вчительська семінарія. За дореволюційний час семінарія підготувала понад тисячу учителів початкової школи. Серед її випускників були український радянський педагог і діяч просвіти Чепіга-Зеленкевич Яків(1875—1938) і український видавець, засновник першого в Україні педагогічного журналу «Світло» (видавався в Києві в 1910—1914 р.) Г. Ф. Шерстюк (1882—1911).

Зі статусом районного центру

У березні 1923 року Новий Буг, який нараховував тоді 16,5 тисяч жителів, з волосного став районним центром. До складу району ввійшли території Новобузької, Антонівської, Новополтавської, Полтавської, Новопавлівської, Явкинської, Єфінгарської (Єфінгар — село Плющівка Баштанського району) і Горожанської волостей. В районі було 65 населених пунктів і 20 сільських рад. Найбільшими були Полтавська (Полтавка, нині Баштанка), Новосільська, Явкинська . На території міста Нового Бугу було три сільських ради.